1.3. Вади слуху
Вади слуху виникають внаслідок порушення або звукопровідного або звукосприймаючого апарату вуха людини. Захворюванням, яке часто призводить до вади слуху звукопровідного типу, є запалення середнього вуха. Серед хвороб такого типу особливе місце займає отосклероз. Безпосередньою причиною порушення слуху є щільні осередки оссифікації, що утворюються в області овального вікна і поширюються на підніжну пластинку стременця. По мірі розвитку отосклеротичних осередків рухливість стременця обмежується, а ділі воно виявляється вмурованим в овальне вікно. Закриття основного шляху поширення звукових хвиль у внутрішнє вухо різко порушує процес повітряної звукопровідності, знижуючи пороги чутливості до 60 дБ. Захворювання звукопровідного апарату рідко обмежується порожниною середнього вуха. Розвиваючись процес впливає на внутрішнє вухо, порушує процес кровообігу, змінює терморегуляцію оточуючих тканин, сприяє проникненню мікробів, токсинів і т. п. Все це врешті-решт приводить до порушення чутливих елементів спірального органу.
Найпоширенішою формою вад слуху є ураження звукосприймаючого апарата. Спочатку цю форму хвороби називали кохлеарним невритом, зараз для цього використовується термін нейросенсорна приглухуватість. Таким чином це поняття є досить широким і включає можливість ураження всієї слухової системи від периферії до її центрів.
Зараз відсутні ефективні методи лікування хворих на нейросенсорну втрату слуху. Але саме це захворювання є найпоширенішим, і досягає 60-70 % від загальних причин порушення слухової функції. Виникаючі при цьому порушення слуху зазвичай незворотні і, як правило, вражають людину в період розквіту його фізичних і розумових властивостей.
Ураження внутрішнього вуха є найчастішим при нейросенсорній приглухуватості, що пояснюється рядом причин. Вже згадувався тісний анатомічний і функціональний зв’язок внутрішнього і середнього вуха, завдяки якому паталогічний процес, починаючи з середнього вуха, далі охоплює і внутрішнє вухо. Окрім цього елементи спірального органу дуже чутливі до дії шкідливих факторів зовнього та внутрішнього оточення. Деякі зовнішні фактори, що є близькі по механізму дії до адекватних подразників органів слуху (побутовий і виробничий шуми, вибухи, коливання тиску), внаслідок довгої або інтенсивної стимуляції можуть робити порушуючі дії на чутливі клітини спірального органа.
Враження сенсорних елементів якправило починається з зовнішніх волоскових клітин, що найбільш вразливі. Поступово процес охоплює і внутрішні волоскові клітини, а також і інші структури внутрішнього вуха. Причиною таких захворювань можуть бути судинні захворювання, прийом ототоксичних речовин. До останніх належать, наприклад, антибіотики аміноглікозидного ряду (стрептоміцин, дегідрострептоміцин, мономіцин, камаміцин та ін.). Цікаво, що морфологічні зміни, знайдені у внутрішньому вусі при вікових порушеннях слуху а також при токсичному або шумовому впливах мають спільні риси.
До загибелі або недорозвинення високодиференційованих чутливих клітин спірального органа і, як наслідок цього, до виникнення нейросенсорної приглухуватості призводить спадкова втрата слуху.
Оскільки причинами виникнення нейросенсорної вади слуху можуть бути багато захворювань, перерехуємо основні з них у відповідності до різноманітних відділів слухової системи.
Внутрішнє вухо – травма черепа, акутравма, токсичний вплив (ототоксичні антибіотики, саліцилати, хинін та ін.), судинні, вірусні та інфекційні захворювання, хвороба Меньєра, вродженні та спадкові захворювання, дії виробничого шуму, вікові фактори.
Ствол VIII нерва – пухлина VIII нерва, арахноідіт мостомозжечокового кута, деякі інфекційні та вірусні захворювання, вікові фактори.
Центральні відділи – розсіяний склероз, судинні порушення, пухлини, травми, контузії, враження мостомозжечкового кута.
Класифікація вад слуху. Відомо велику кількість класифікацій втрати слуху, в основу яких покладені принципи розрахунку чуттєвих порогів в діапазоні мовних частот, як найбільш важливих. Існують різні методики визначення степені втрати слуху – Хізінга, Портмана, Неймана та ін. Переважно всі вони поділяються на три степені втрати слуху, – легку, середню та важку, – та повну глухоту (втрата слуху вище 80 дБ). В основу більшості класифікацій покладений розрахунок втрати слуху в діапазоні частот 500-2000 Гц (розмовна мова).
Раніше вважалось, що принцип побудови тої чи іншої класифікації не повинен залежати від віку, в якому виникла вада слуху. Та вже в роботі Г.С.Лях і А.М.Марусєвої (1974) було показано, що в тих випадках, коли втрата слуху виникає у дитини в ранньому віці при наявності відносно збереженого діапазону низьких частот, навчання сприйняття мови може статися в діапазоні більш низьких частот у порівнянні з тими частотами, які прийнято вважати мовними. У зв’язку із цим виникає потреба в створенні спеціальної класифікації для рано захворівших на втрату слуху з іншим типом аудіометричої кривої.
< Назад: 1.2 Фізичні основи звуку | 1.4 Діагностика уражень слухової системи: Далі >